У найбільш розвинених капіталістичних країнах у результаті надмірного розростання міських агломерацій у ряді випадків зложилися гиперурбанизированные райони — мегало-поліси (наприклад, у США мегалополіси Великого Нью-Йорка, на південному узбережжі Великих Озер, Південної Каліфорнії; у Японії — Кейхин і ін.).
Уважають, що в 2000 р. у містах буде жити 70% населення земної кулі, причому багато великих міст перетворяться в мегалополіси з населенням від 20 до 80 млн. чіл. Щільність населення в міських кварталах Парижа, Нью-Йоркському Манхэттене, у Токійському районі Дайто вже перевищує 30 000 на 1 км2.
У соціалістичних країнах можливо ефективне керування цим процесом, максимальне використання переваг і нейтралізація негативних сторін урбанізації.
У СРСР налічується ряд агломерацій, у яких зосереджене понад 80…85% усього міського населення з більшим числом міст «мільйонерів». Сама велика агломерація - Московська, вона становить приблизно 10 млн. жителів.
У період розвиненого соціалізму відбувається подальший процес удосконалювання розселення. Формування територіально-виробничих комплексів (ТПК), виробничих і науково-виробничих об’єднань викликає концентрацію населення й все більший розвиток групових
форм розселення, у першу чергу міських агломерацій. Останні є щодо сприятливим середовищем для розвитку прогресивних галузей народного господарства завдяки порівняно розвиненому соціальному, культурному, виробничому й господарському потенціалу. Міста й міські агломерації у своєму розвитку проходять кілька етапів, що можна бачити на прикладі міст Донбасу. У СРСР не випадково бурхливо ростуть старі й виникають численні нові міста.